Body in action. Враження

Body in action

Волею вищих сил, мене все таки були взяли на проект «Body in action», що відбувався у Грузії. Загалом, проект був спрямований на ознайомлення учасників з тим, що спорт має вплив не тільки на гарне самопочуття і розвиток особистості, але і на розвиток економіки, навколишнього середовища і суспільства в цілому. Проект об’єднає молодих людей з України, Грузії, Польщі та Іспанії. По крайній мірі, саме це було написано в повідомленні на ресурсі http://unistudy.org.ua

Трішки пошаривши на сторінці у фейсбуці виявив, що це не все, адже проект орієнтований на молодих людей, які пропагують, починають вести здоровий спосіб життя, я зрозумів  - це про мене!)

І так написавши мотиваційний лист, заповнивши анкету, та пройшовши аплікаційні процедури, отримав листа, у якому повідомлялось, що мене не взяли. Особливо не розчарувавшись, чемно поїхав на запланований заздалегідь тижневий відпочинок в Коблево.

А ж тут, гуляючи по Одесі і страждаючи від південного  насолоджуючись сонцем, я отримав дзвінок, який мене дещо здивував, адже мене витягнули із резервного списку, і я можу поїхати в Грузію на проект)

Недовго думаючи, вияснивши всі деталі даю свою згоду, і протягом наступного дня сплачую реєстраційний внесок.

Далі були, марудні речі повязані з підготвкою (купівля білету, обговорення що саме будемо представляти, які продукти вести, і загалом, що будемо робити, позичання рюкзака (дякую Оксані)).

І так, настав день Х, я приїзджаю Києва, їду до Борисполя де зустрічаю решту часників.

Щоб не втомлювати Вас нудними розповідями про кожен день проекту відзначу лиш його позитиви і недоліки.

Почнемо із недоліків:

1.       Забагато комфорту.

Коли нас привезли, я очікуючи що жити будемо в палатках, підготувався до всіх випливаючих із цього наслідків. Тобто – відсутність душу, миття у річці, і т.д. Але ні – була і нормальна кухня, душ/туалет і взагалі, було таке враження, що від цивілізації ми недалеко втекли. Як на мене, було б набагато цікавіше помістити всіх учасників проекту в умови більш наближені до природних. Однак, можливо я і придираюсь))

2.       Проблеми відбору

Коли відбирають учасників на проекти тривалістю більш ніж 3 дні, у яких потрібна комадна робота, було б цікавіше, якби учасників відбирали по психологічній сумісності, інакше можна і повбивати один одного ;) (вітання Альоні))

3.       Мало гір.

Хоч перших 4 дні ми і жили у наметах в горах, однак лише одного разу нас возили ми ходили до водоспаду. Якби вилазки за межі кемпінгу відбувались частіше, було б крутіше.

Позитиви:

1.       Ми неповбивали один одного

Насправді я жартую (хоча таке бажання і виникало пару разів), тому що настільки крутого люду в одному місці, тяжко зустріти просто так на вулиці.

2.       Стресоконтроль

Тут подяка іспанській групі – це було феєрично. Тобто, своє уявлення про стрес, можливості його міні контрою я мав і раніше, однак ніколи не уявляв, що його в тому аспекті найкращий помічник. І загалом, моє ставлення до йоги змінилось)

3.       Тімбілдінг

Ми таки можемо працювати командою, всупереч усьому. Більше того, як виявислось для побудови ефективної команди непотрібно років притирання, достатньо щоб кожен робив те, що виходить найкраще.

4.       Гори

Вони неймовірні!) Краще гір, можуть бути лиш гори де ти ще не був) Це також стосується і водоспадів.

5.       Здорове харчування.

Я не знаю чи мені це колись вдасться, але після цього проекту, у мене є бажання поголодувати (хоча б пару днів).

6.       Грузія.

Щоб це зрозуміти, там потрібно побувати!) Вино, архітектура, привітні люди, чарівна природа, і ціни, подібні до українських, це феєричний коктель!)

Умовивод:

Завше подавайтесь на проекти, які Вам цікаві і вірте, що навіть якщо Вас невзяли, ще не все втрачено!) Здоров’я усім!)

І насамкінець, як завше трішки фото)) 

«Ніч у Львові». Враження

Всім привіт!

 Не міг не поділитись з Вами ляпотою, яку побачив рамках «Ніч у Львові».

Щоправда ніч, це надто голосна назва, як на мене, доцільніше було б «Вечір у Львові», бо окрім хіба, що нічного кінопоказу в найактивнішому парку (парк культури ім. Б. Хмельницького), всі атракції, що розташовувались поблизу центру, закінчувались о півночі (прямо, як у Попелюшці).   Хоча можливо це і на краще, адже погода не дуже сприяла стоянню у чергах. Однак, останні у зв’язку із погодними примхами меншими не ставали.

Програма заходу була доволі обширною, та охоплювала багато локацій, а тому довелось обирати найцікавіші. Хоча цікавіть і зазнала фіаско перед жадністю.))) Але про все попорядку.

На маленькій нараді напередодні, було вирішено, що обов’язковими для відвідування будуть: Підземелля гарнізонного храму Петра І Павла; Верхні нави гарнізонного храму Петра і Павла; кінопоказ в парку ім. Б. Хмельницького та виступи джазового колективу у ротонді в парку ім. І. Франка, екскурсія від Ілька Лемка «Оборонний Львів. Облоги м. Львова».

Хоча й мучила цікавість щодо майстеркласу з виготовлення вітражного скла, однак ціна (120 грн. з людини, а платити довелося б за трьох), а також маленька нотка скупості взяла вгору((

І так, чемно вистоявши близько години, ми таки змогли потрапити до підземель бувшого єзуїтського костелу. І хоч, як згодом вияснилось, нижні рівні ще не вивчені та не розкопані, однак те що відкрито для оглядин викликає захоплення. Особливо труна 19 ст. виготовлена із матеріалу зовні/ схожого на граніт.

Згодом, майже без черги, нам вдалось потрапити на верхні нави того ж таки храму. Це було ще крутіше, ніж очікував. Однак, радянський період наклав свій період у красоту храму, що знайшло свій прояв у замальованих розписах стін верхніх Нав. Найбільше мою, увагу привернула шафа, всередині якої є вівтар призначений для молитви, та відправлення служби. Щоправда розписи цієї шафи-вівтаря заклеєні сторінками математичних книг 19-20 ст. Однак таке варварство вчинили вже не радянські сотлдати/люде/чиновники, а що найцікавіше, представники Австрійської імперії, які мали свої порахунки з орденом єзуїтів.

Оскільки було холодно, та падав легкий дощ, було вирішено попити вина, і продовжити вечірні променації Львовом на другий день.

Хоч тепліше і не стало, однак на екскурсію ( тяжко так називати той захід, адже з місця за 1,5 год. ми так і не зрушили) з Ільком Лемком ми притопали. Було захоплюючи цікаво. Не буду переповідати суть, але рекомендую сходити і послухати. Особисто для себе зробив висновок, що історія дуже неоднозначна тітка, і рівняти події під одне бачення, або визнавати якесь трактування єдиновірним, є грубою помилкою.

Похід в ротонду був цікавий і релаксовий, адже послухати старих блюзвиконавців, то є завше в радість)))

Трішки знимок з того всього:

Паралельна реальність

Десь у січні мій друг звернув мою увагу на той факт, що в Україні є дві паралельні реальності. І мова зовсім не про світ Ватників і Патріотів, чи сепаратисто-терористів та Збройних Сил України/Нацгвардії/Правого Сектору. Адже, погодьтесь, ці категорії існують лише у контексті війни. Інформаційної чи реальної, але війни. Інша справа, що між першими вона існувала завжди з часу проголошення незалежності , інші були втягнуті відносно недавно.

Україна ж існує у двох паралельних світах - війни та звичного життя. Одні воюють на фронті, за допомогою зброї та засобів, які надають волонтери, за кошти зібрані від небайдужих громадян, інші ведуть звичний і усталений для себе та свого соціального середовища  спосіб життя. Останніх я в жодному випадку ні у чому не звинувачую і не ображаю, сам такий. До таких звичайних, я переконаний, належить більшість громадян України.

Так війна, нас зачепила. Ми чемно жертвуємо гроші волонтерам для закупівлі засобів захисту/оптики/ ремонту техніки, на саму техніку для бійців що воюють на Сході нашої Неньки. Купуємо, або просто пересилаємо надійним і провіреним організаціям ліки для поранених бійців, що лежать у Госпіталях та лікарнях. Однак, у всьому іншому розміреність життя нічим непомінялась. Робота, дім робота, подекуди чергується з кавуванням чи випиванням пива із друзями.

Інша справа, що існує і інший підвид (якщо так можна сказати) звичайних людей. Це є люди, для яких за останній рік, єдиною новиною яка їх цікавить є актуальний курс долара і нарікання, на його шалено швидке зростання. Або падіння, якщо говорити про гривню. «Якби не курс, такі люди б і не відчували, що у країні війна» (с) – фраза яка повністю і точно характеризує рівень байдужості таких людей.

Звичайно в ідеалі все суспільство повинне мобілізовуватись у разі нападу і працювати лиш на перемогу своїх воїнів. Але як ми всі знаємо, ідеал – це утопія. Те до чого маємо прагнути і що не може існувати в об’єктивній реальності. Тому що не можливо заставити всіх працювати во благо фронту. Більше того, люди втомились. Грошові та матеріальні запаси людей відчутно зменшились, а кількість трагічних повідомлень лише зростає.

Я пам’ятаю, як ще в ході Майдану допізна сидів в інтернеті відслідковуючи актуальні події. А в дні розгону, узагалі не спав. Зараз, мене почали дратувати новини. Не скажу, що зовсім не цікавлюсь, що відбувається, однак стараюсь їх читати менше. Я від них втомився. Деколи так хочеться втекти у цю паралельну реальність, де не має війни, де все спокійно, а життя веселе і кольорове. І оці походи на футбол, зустрічі за пивом/кавою/чаєм, походи в кіно і є тим іншим виміром куди кожен із нас тікає від війни. Головне при цьому не перетворюватись на людей, які переймаються і відчувають війну лиш через призму курсів валют, а просто в силу можливостей допомагаю волонтерам та українським бійцям.

Даний пост не мав на меті образити когось чи чиїсь почуття, а лиш мав на меті відобразити точку зору автора.

П.С. Герої не вмирають, вони продовжують жити, доки живе пам’ять про їхні подвиги