Цього року вперше сходив з батьком на нічну Службу Божу. І одразу ж пошкодував, що не ходив раніше. Якщо коротко то це круто, хоч і вистояти на ногах довелося 2,5 години. Але воно того варте.  Чому? Будемо іти по пунктах.

По-перше. Вечірній Львів, як на мене, набагато цікавіший і кращий за Львів удень. Відсутність на вулицях туристів, які не дають пройти та помилуватись містом, майже повна відсутність людей і сніжна Різдвяна погода творять справжнє свято.

До-речі отаку красу ми зустріли по дорозі в храм.

По-друге. Кожен із запаленою свічкою, підспівуючи усю літургію (тут мені троха мало б бути соромно, ібо не знав, у зв’язку з чим почувався не у своїй тарілці), долучався до створення відчуття чогось поважно-важливого.  Незважаючи на мою сонність я таки зміг це відчути. То було файно. Якщо бути до кінця відвертим, ніколи б не подумав, що є багато людей, які захочуть в 23.00 виходить з теплого дому і пертися через холодний Львів в не менш холодний храм.

По-третє. Де, як не в церкві звернуть увагу на цікавий факт – Ісус Христос народився в сім’ї біженців, вимушених переселенців. Я, до сьогодні ніколи над цим не задумувався, і не звертав на то жодної уваги.

По-четверте. Патріотичне закінчення того всього дійства піснею «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни». Власне це було тим фінальним акордом, як вивів мене зі стану легкого трансу сну, бо тут я вже слова знав.

Щодо мінусів, то це мороз, який пробирається усюди куди може дістати, та сон із яким постійно доводиться боротись.

П.С. Даний пост не ставить на меті образа чиї би то не було релігійних почуттів, а лиш спрямований на заохочення до прогулянок нічним Львовом.

Христос Народився